Персональна сторінка викладача кафедри філософії НТУУ "КПІ"
Піхоровича Василя Дмитровича
Головна відмінність діалектичної логіки від формальної полягає в тому, що вона розглядає мислення не тільки формально, структурно, а й змістовно, як активне відображення світу, як один із видів людської діяльності. Таким чином, мислення постає не просто як ієрархія форм мислення (поняття, судження, умовивід), а як процес створення, породження одних форм мислення іншими, їх взаємодію, боротьбу, перетворення, перетікання одних понять в інші.
Відповідно і світ для діалектичної логіки виступає не просто як сукупність всіх речей, сума всього, що нині існує, а як єдине ціле, вічний кругооберт матеріальних форм, який ніколи не починався і ніколи не може закінчитися. Цей принцип – принцип розвитку – є основоположним в діалектичній логіці. Вона виходить з того, що рух, зміна форм, трансформація є способом існування матерії і ніщо не може існувати поза цим вічним перетворенням одних форм в інші. А це значить, що завданням мислення з точки зору діалектичної логіки є відображення цього вічного руху, переходу одних форм в інші в відповідних взаємовідношеннях понять. Оскільки поняття фіксуються в мові, а мова не в змозі відобразити рух, розвиток безпосередньо, то єдиним способом його вираження виявляється протиріччя, суперечність. Але суперечність в діалектичній логіці і суперечність формальній логіці – це різні речі. Якщо в формальній логіці суперечливі судження виключають одне одного, то діалектична логіка фіксує тотожність протилежностей, їх взаємну зумовленість, перетікання одної в іншу.
Скажімо, рух діалектична логіка представляє не просто як зміну стану (було таке, а через якийсь час, навіть дуже малий, стало інше), а як тотожність буття і небуття. Річ в один і той же час є сама собою, і вже не є, є іншою, тобто змінюється. Власне, таких речей, які б не змінювалися, не перетворювалися, не трансформувалися, не існує. Рух, перетворення, перехід в іншу форму є не що інше, як спосіб існування матерії. Ніщо не існує ні до матеріального світу, який перебуває в процесі вічного перетворення, ні після нього, ні поза ним.
Ця обставина відображена в принципі зв'язку всього зі всім, або, іншими словами, в принципі матеріальної єдності світу. З точки зору діалектичної логіки будь-яка річ виявляється не просто ізольованим "об'єктом", який зовнішнім чином взаємодіє з сусідніми "об'єктами", а лише певним моментом в вічному кругооберті форм матерії, "вузликом" в сітці незліченних зв'язків, взаємопереходів. Таким чином, будь-яка річ виступає не тільки в своїй "окремості", а й як представник цілого, його відображення, його нерозвинута форма. В кожному предметі, і відповідно, в кожному понятті, в, так сказати, скороченому, спресованому, згорнутому вигляді втілена, вся його історія, все різноманіття його зв'язків. Завдання вченого – навчитися їх "вичитати", розшифрувати, розгорнути.
Не випадково основним методом пізнання, який пропонує діалектична логіка, виявляється метод сходження від абстрактного до конкретного. Вивчення будь-якого предмета починається з чуттєвого його сприйняття і формування відповідного уявлення про цей предмет. Звичайно, що таке уявлення, сформоване на базі "конкретних відчуттів", будучи чуттєво цілісним, буде насправді вкрай абстрактним, однобічним, бідне визначеннями. Але суть методу сходження від абстрактного до конкретного полягає в тому, щоб не відкидати це уявлення, а зберегти в ході подальшого дослідження предмета як його передумову і, як би це сказати, "план мети" дослідження. Перевага чуттєвого уявлення про предмет полягає в його цілісності. В ході дослідження це цілісне, але поки що недостатнє уявлення буде збагачуватися все новими визначеннями, знанням про все нові зв'язки предмета зі всіма іншими предметами, не втрачаючи при цьому своєї цілісності. Звичайно, що при такому підході дуже швидко виясниться, що визначень у будь-якого предмета безліч, як безкінечним є число його зв'язків зі світом і тому вивчення предмета ніколи не буде повним. Але потреби в повному вивченні предмета немає. Критерієм конкретності нашого знання про предмет, критерієм істинності нашого знання завжди виступає практична потреба – для чого нам потрібне це знання.